 |
|
| |
16 Feb, 2007 |
| |
Лев Глухівський, перший заступник директора ДП "Український інститут промислової власності", д-р техн. наук, професор: Зауваження до статті Людмили Кучеренко "Шов безпеки" |
| |
Лев Глухівський, перший заступник директора ДП "Український інститут промислової власності", д-р техн. наук, професор
У статті Людмили Кучеренко у "Дзеркалі тижня" № 2 від 20-26 січня 2007 р. повідомляється про блискучий винахід у галузі техніки хірургії — накладний хірургічний шов полтавця Віталія Запеки, який був визнаний напередодні нового 2007 року переможцем (серед десяти інших винаходів) першого конкурсу винахідників і новаторів "Просто й довершено" від всесвітньовідомої фірми Philips.
Стаття дуже актуальна, вона показує, що є ще порох у порохівницях наших винахідників. Разом з тим вона віддзеркалює й болючі питання національного винахідництва, які полягають у тому, що нашому винахідникові здебільшого дуже важко допровадити свій винахід до виробництва в Україні.
Однак прикро, що у статті допущено ряд правових неточностей, не хочеться казати — помилок. І це дає читачеві, який довіряє цій популярній газеті, дещо неадекватні поняття про охорону інтелектуальної власності, зокрема — винаходів як в Україні, так і в інших державах.
Так, у статті сказано: "Але коли потенційні покупці дізнавалися, що винахід має лише український патент, то вимагали креслення, описи і тільки потім обіцяли укласти контракт. Річ у тому, що українська патентна база надто слабо захищена, а міжнародний патент надто дорогий".
Ствердження того, що українська патентна база слабо захищена, є безпідставним у цій статті. Українські патенти мають таку ж правову охорону і такої ж сили, як і патенти інших держав — Сполучених Штатів Америки, Японії, Великобританії тощо. Вони в Україні видаються після проведення в Українському інституті промислової власності експертизи заявки на світову новизну, винахідницький рівень (неочевидність винаходу) і промислову придатність. Однак український патент, як і патент будь-якої іншої держави, має національний характер. Це означає, що винахід, на який державою видано патент, захищається тільки на території тієї держави, яка видала патент. Тому винахідник, якщо хоче, щоб створений ним винахід ніхто не украв за межами його держави, тобто не використав безоплатно без його згоди, мусить запатентувати свій винахід не тільки у своїй державі, але й у всіх тих державах, де можуть зацікавитися його винаходом з метою виробництва чи продажу будь-якої продукції, виробленої за цим винаходом.
Якщо описані у статті потенційні покупці, дізнавшись, що винахід захищений тільки українським патентом, просили вислати креслення і описи, то їх мета може бути й такою: розпочати у себе виробництво виробів, захищених українськими патентами без згоди автора і без усякої оплати. Винахід у державі потенційного покупця не запатентований, отже, ніхто йому нічого не зробить за таку "крадіжку". Щоправда, цей потенційний покупець у своїй державі запатентувати цей винахід від свого імені не зможе, тут винахідник може бути спокійним, бо опис українського винаходу після видачі патенту публікується і уже після цього перестає бути новим для патентного відомства будь-якої держави. Але використати цей винахід без дозволу власника українського патенту у цій державі може будь-хто, не тільки той один потенційний покупець, якому вислано опис і креслення.
Ще треба мати на увазі, якщо винахідник, одержавши український патент, подасть заявку до іншої держави, але після того, як мине 12 місяців від дати одержання ним українського патенту, те, що він не зможе одержати патент у цій державі — патентне відомство цієї держави йому відмовить з поясненням — "немає новизни".
Ствердження "міжнародний патент надто дорогий" у зазначеній статті є некоректним, хоча б тому, що міжнародного патенту (тобто такого патенту, який би захищав один і той же винахід у всіх державах світу) немає. Крім національних патентів є патенти регіональні, наприклад Європейський патент, виданий Європейським патентним відомством. Але він діє не у всіх країнах світу, а тільки у тих країнах, які є членами Європейської патентної конвенції. Ще є Євразійський патент, який діє на території тільки тих пострадянських держав, які приєдналися до Євразійської патентної конвенції (Україна не приєдналася). Можливо, автор мав на увазі міжнародну заявку на винахід, то така заявка дійсно існує. Вона може бути подана як до національного патентного відомства (у тому числі й до Патентного відомства України — Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України), так і до Міжнародного бюро Міжнародного Союзу патентної кооперації у Женеві (Україна є членом цього Союзу). Але на підставі цієї заявки міжнародний патент на винахід не може бути виданим, тому що такого патенту немає. Після проведення первинної експертизи міжнародної заявки у Міжнародному пошуковому бюро ця заявка надсилається до патентних відомств тих держав, де винахідник хоче одержати патент. Тут економія полягає у тому, що немає необхідності заявникові подавати заявки до всіх патентних відомств окремо (кожна з них — своєю національною мовою, за кожну з них треба заплатити збір за подання у національній валюті тієї чи іншої держави і таке інше). А тут заявником подається тільки одна заявка і сплачується тільки один збір за подання. А коли міжнародна заявка уже надійде до конкретного національного патентного відомства, то там проводиться повна експертиза, за яку заявникові треба заплатити певний збір (може й немалий), і ця держава винахіднику видає свій патент.
Щодо твердження, що патентування у багатьох інших державах коштує значно більше, ніж в Україні, то це правда. Але тільки до певного часу. Справа у тому, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1716 від 23 грудня 2004 року, яка визначає розміри зборів за патентування в Україні, заявники з тих держав, які є "бідними" (тут критерій бідності — розмір внутрішнього валового продукту на душу населення; якщо цей розмір є меншим від 3 тис. доларів США, то держава вважається "бідною"), сплачують збори менші, ніж заявники з "багатих" держав. Україна ще не дотягує до цього розміру "багатства", а ось Російська Федерація у минулому році уже цю планку подолала, і російські заявники, якщо хочуть одержати у нас український патент, уже платять за нього за "повною програмою". А коли й Україна стане "багатою" (у патентному розумінні), то й для національних заявників український патент уже коштуватиме стільки ж (чи майже стільки ж), як і закордонний патент.
Дальше у статті сказано: "Через посередника передав (винахідник) документацію на один зі швів в Ізраїль. Тамтешні дослідники провели успішні експерименти на свинях, а отримавши позитивний результат, просто припинили з ним спілкування".
Тут винахідник дуже ризикував, і про це треба було сказати авторові статті. Адже зрозуміло, чому тамтешні (ізраїльські) дослідники, провівши успішні експерименти, припинили спілкування: тепер уже вони можуть у себе (та й не тільки у себе, а у будь-якій державі, крім України) без усякої винагороди налагоджувати серійне виробництво і не питати дозволу у автора, бо ізраїльського патенту (чи патентів інших держав) він не має. Щоправда, продавати без дозволу власника українського патенту цей виріб в Україні вони не зможуть, бо тут на заваді буде цей український патент. Але у інших державах — будь ласка.
Щодо твердження: "Чи не вийде так, як уже бувало неодноразово, що Україна свої ж розробки купуватиме з-за кордону втридорога..." то тут треба було сказати, що якщо будь-яка українська особа (фізична чи юридична) захоче купити, вироблений без усякого дозволу за кордоном виріб, що містить у собі запатентовані в Україні матеріали, то крім того, що, можливо, доведеться за нього дорого заплатити іноземному виробнику, та ще за те, щоб завезти цей виріб в Україну, доведеться брати у винахідника (заявника) ліцензію (дозвіл) на використання в Україні цього виробу і щось винахіднику (власнику українського патенту) за це заплатити.
Стаття завершується: "З патріотичних міркувань полтавський винахідник не хоче продавати права на винахід іноземцям. Усе ще сподівається, що ним зацікавляться українські медики та бізнесмени". Авторові потрібно було б все ж роз'яснити, що згадане тут право винахідника продати винахід іноземцям означає, що після продажу патенту власником цього українського патенту стане іноземець, але патент від того не змінить своїх можливостей: він і далі захищатиме винахід тільки на території України. Іноземець зможе налагодити виробництво в Україні (і це добре, бо з'являться нові робочі місця і податки будуть сплачуватися до державного чи місцевих бюджетів України), тут у нього буде на 20 років монопольне право на виробництво, він зможе продавати вироби в Україні (це право на 20 років теж монопольне), але щодо виробництва і продажу в інших державах, то такого монопольного права там у нього не буде. Але наміри іноземного покупця можуть бути й не такими благими: заблокувати виробництво і продаж цього виробу в Україні (бо, можливо, він у себе випускає щось аналогічне, але гірше, і конкуренція йому не потрібна).
Про все сказане тут автор статті міг би довідатися, якби уважно прочитав Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", Міжнародну угоду "Договір про патенту кооперацію" та деякі інші нормативно-правові документи.
До речі, їх можна знайти на сайті ww.ukrpatent.org. До них і відсилаємо тих читачів, які можливо були введені в оману автором рецензованої статті, хоч віриться, що він цього робити не хотів.
www.intelvlas.com
|
| |
|
| |
|
|
|
|
|
Материалы
Если вам известно о каких-либо важных законах, постановлениях, регулирующих правовые аспекты в сфере внедрения инновационных технологий, регистрации патентов, защите авторских прав, будем рады, если вы поделитесь ими с нами. Присылайте ваши предложения на емайл: email.
|
|
